Я відкриюсь тобі. Не приховуючи нічого, покажу все, що є і
те чого немає.
Але, дозволь залишити погляд зірки на амитистовому небі,
аби бути до тебе близько настільки, наскільки й
далеко. Аби ти, не знаючи де знайти прихисток від жагучого
бажання, все одно тягнув до мене свої руки,
сподіваючись лише на один дотик.
Ні, я зовсім не намагаюсь грати з тобою в хованки та
стервозно відповідати на твої почуття.
Просто, ти повинен зрозуміти трепет мого серця перед
твоїми сильними руками, в яких так боюсь
розсипатись попелом польової квітки, що ти мимохідь
зірвав.
Я покірно прийму твоє рішення піти, якщо одного разу я тобі
набридну зі своїми примхами. Але прошу, якщо
підеш до іншої - йди тихо, серед хмарної ночі. Я зовсім не
хочу бачити це під яскравим сяйвом Сонця, що
буде відкидати чорні, як смолу, тіні від двох постатей,
випалюючи при цьому їх тоненький контур на моїй
душі.
Якщо захочеш все ж таки залишитись зі мною, прошу
забути тих, чиє їм'я ти промовляв раніше такою ж
інтонацією. Та дай мені слово, що будеш поруч у ті хвилини, коли я захочу обійняти кожного, і в ті -
коли не захочу бачити нікого, і навіть тебе.
Я повинна бути впевнена в тобі і в нас.
І тоді, я обіцяю йти за тобою до самого краю світу, де
проводжає свій захід вічність. Адже, бути з тобою тільки
цю вічність мені замало.